Євромайдан – 2013

Українська література

…ніколи не любила розподілу на «ми» і «вони». Це здавалося мені якимось… нелюдяним. А виявилося, що так воно і є. Існують «вони».  Вони разом із нами стоять біля кас, коли купують хліб, вони водять дітей в ту саму школу. Можливо, ми разом були в піонерських таборах і співали одні пісні, дивилися одні фільми. Ми святкували одні й ті самі свята, купували ялинки, віталися…
І ось коли настав «час Х», час істини, час вибору – вони витягли камінь з кишені. Камінь. Ніж. Або просто – свою сховану за пазухою дулю. Або – свою темноту темнющу, свою безграмотність, своє безбожжя, невігластво, злобу, заздрість. Увесь свій гріх, що ховали в душі. І затопили ним СВОЮ ж землю. Не буде їм пробачення. Вони застрягнуть в своїй темноті. А МИ підемо далі. Я не хочу їх ЧУТИ, адже вони не вміють говорити, не вміють слухати. Тим, що призначено для розмови, вони можуть лише пити і їсти.

12 травня 2014