Коли я пишу це, у більшій частині вашої країни теплий і сонячний день. Прохолода зими змінилася весною, і в будь-який інший рік такі діти, як ви, виходили б із ваших домівок, щоб грати з друзями, ганяти у футбол, як ваші герої з «Шахтаря» чи «Динамо», просто насолоджуватися тим, що має бути неповторним безтурботним часом у вашому житті.
Звичайно, це не будь-який інший рік. Коли ваш президент показав мені Київ минулого місяця, відсутність дітей та молоді на вулицях і в парках дуже мене засмутила. Після вторгнення багато з вас були змушені покинути свої домівки. Ви залишили сім’ю, друзів, домашніх тварин, іграшки та все знайоме, шукаючи притулок на станціях метро, в далеких містах, навіть інших країнах. Я не можу уявити, яким важким має бути для вас цей рік. Але я хочу, щоб ви пам’ятали дві речі.
По-перше, ви маєте безмежно пишатися. Своєю країною, своїми батьками, своїми родинами та своїми солдатами, і, перед усім, пишатися собою. Багато хто з вас бачив або пережив те, свідком чого не повинна бути жодна дитина. Втім, кожен день українські діти вчать усіх нас, що означає бути сильним і гідним, високо тримати голову навіть у найважчі часи. Я не можу вигадати кращого прикладу для наслідування для дітей та дорослих де б то не було.
А по-друге, ви не самотні. Ви можете бути розлучені з домашніми друзями, але у вас є мільйони інших по всьому світу. Тут, у Об’єднаному Королівстві, ми вивішуємо українські прапори на наших будинках, офісах, церквах, крамницях та ігрових майданчиках, навіть на моєму власному даху на Даунінг-стріт, де вікна заповнені соняшниками, намальованими британськими дітьми. Наша молодь малює ваш прапор у своїх класах і виготовляє жовто-блакитні браслети на підтримку вашої країни.
Я вірю, як і ваш президент, що Україна переможе у цій війні. Я всім серцем сподіваюся, що незабаром ви зможете повернутися до своїх домівок, до своїх шкіл, до своїх родин. І що б не трапилося, як би довго це не зайняло часу, ми у Великій Британії ніколи не забудемо вас і завжди будемо з гордістю називати вас своїми друзями.