Україна - наш спільний дім
Незалежна
Україна – це тисячолітня історія боротьби за власну свободу, за
можливість жити в своїй державі, говорити своєю мовою, розвивати
свою культуру.
20 років
незалежності –
це свято постання в самому
центрі Європи нової держави з тисячолітньою історією.
Незалежність
була найбільшою мрією Івана Мазепи і найсолодшим сном Тараса
Шевченка. І ми живемо нині у своїй, незалежній державі.
Тисячу років
тому Русь-Україна сама вільно обрала собі віру і князь Володимир
хрестився не вождем підкореного племені, а володарем держави, що
простяглася від Кримського Корсуня до Балтійського берега. Союзу з
тією давньою Україною шукали і Візантія, і мусульманський світ, і
європейські держави.
З тих віків у
наші серця прийшла впевненість – ми можемо самі визначати свою долю,
ми можемо бути рівними серед рівних у колі інших народів. З тих
часів височіє над Києвом Свята Софія, в якій щороку у цей день
звучить молитва за нашу державу.
Українська
козацька держава передала нам тверде переконання – кожен має свої
права і вольності, кожен має шляхетний обов’язок боронити їх. Там
наші предки пройшли науку честі і гідності, рівності і демократії.
Перша в Європі Конституція Пилипа Орлика – безсмертна слава
української думки і української свободи. Вся наша подальша історія
засвідчила – в народній пам’яті прагнення свободи залишилось
назавжди.
Пророче
Шевченкове слово, праця мислителів і подвижників наших від Франка і
Грушевського до Хвильового і Стуса вселила в нас непохитну віру в
Україну. Неопалимою купиною освітлює ця віра весь наш пройдений і
майбутній шлях. У найтяжчі часи наші батьки і діди не зреклися її.
Найбільші в
людській історії трагедії випробовували нашу націю у минулому
столітті. Двома світовими війнами, Голодомором, нищенням духовних
святинь чужі імперії хотіли перетворити нашу землю на свою покірну
окраїну. Між 1914 і 1945 роками в Україні загинули кожен другий
чоловік і кожна четверта жінка. Дерево нашого роду втратило багато
кращих гілок.
Долі тих, хто
пішов, тривожним дзвоном лунають в душах тих, хто залишився. Ми,
українці, пізнали велику історичну істину - тільки свобода врятує
народ, тільки незалежність виведе його на ясні зорі і тихі води.
Істина ця
відтоді живе у кожному українському серці. Мільйони людей
утверджували її потом і кров’ю. Перемога над нацизмом стала всенародним подвигом, здійсненим в
ім’я життя і свободи нашого народу.
Українцям випало під різними
прапорами воювати за Україну. Проте давній розбрат не повинен
передаватися у спадок онукам. Українці знають ціну визволення і ціну
української єдності.
Прагнення
бачити свою країну вільною дало сили підняти Україну з руїн.
Післявоєнна відбудова Хрещатика і Донбасу, старти дніпропетровських
ракет і вихід у море миколаївських кораблів, рекордні таврійські
врожаї і злети «Руслана» та «Мрії» – це кроки на шляху до
української державності. Її наближали відкриття наших вчених,
унікальні операції українських хірургів, поетичне українське кіно,
чесні і мудрі книги – все, що створене генієм і працею народу.
Самостійна
Україна залишалася метою життя мільйонів наших співвітчизників,
розкиданих по далеких світах. Заради неї вони берегли в собі все
українське. Вони несли світові правду про Україну, простягали руку
допомоги, разом з нами раділи нашій перемозі.
Ми пам’ятаємо
все пережите і зроблене. Пам’ять стала невід’ємною частиною нашої
ідентичності. Ми знаємо, що Україну будує кожен з нас, якою б мовою
він не розмовляв, до якого б храму не ходив, яким би політичним
поглядам не симпатизував. В усіх нас одна доля і одна Україна.
|
